Інформаційний лист ВСС України.

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043

копія: Міністерство юстиції України

вул. Городецького,13,

м.Київ, 01001

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

Розглянувши листа голови Апеляційного суду Сумської області щодо деяких спірних питань судової практики, Судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає таке.

1. Питання: Діюче цивільне процесуальне законодавство не передбачає зазначення у позовних заявах, заявах даних про ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності чи індивідуальний ідентифікаційний код для фізичних осіб. У разі неявки осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання з'ясувати ці дані також не представляється можливим, прете органи державної виконавчої служби на підставі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» відмовляють у відкритті виконавчого провадження. Чи правомірні їхні дії?

Відповідь: Відповідно до п. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (аналогічне положення п. З ст. 19 цього ж Закону України в редакції до 4 листопада 2010 року) у виконавчому документів, крім іншого, зазначаються ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Отже, основним у цій нормі права є те, що такі дані зазначаються у виданому судом виконавчому документі, за наявності їх у суду. Як правило це сприяє примусовому виконанню судового рішення. Якщо таких даних у документі, що перешкодить державному виконавцю відмовити у відкритті виконавчого провадження.

Разом із тим не можна погодитись із Вашим висновком про те, що діюче процесуальне законодавство України не передбачає зазначення таких даних у поданих до суду заявах, позовах.

Так, згідно із ч. 4 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позовна заява повинна відповідати іншим. (крім зазначених у частинах 1 і 2) вимогам, встановленим законом. Таким законом і є ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та ряд інших положень саме норм ЦПК України. Зокрема, ч. 2 ст. 103 ЦПК України передбачено, що судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження»; у ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що виконавчий документ має відповідати вимогам виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином у разі відсутності в матеріалах справи даних про ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності чи індивідуальний ідентифікаційний код для фізичних осіб і зазначення про це у виданому судом виконавчому документі у державного виконавця відсутні процесуальні підстави для відмови у відкритті виконавчого документа.

Крім того, відповідно до ч. З ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 цієї статті (невідповідність виконавчого документа вимогам закону) державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами ст. 18 цього Закону України.

Право і процедура виправлення помилки при оформленні виданого судом виконавчого документа передбачена ст. 369 ЦПК України.

2. Питання: Чи правомірні дії державних виконавців, які відмовляють у відкритті виконавчого провадження, при зазначенні у виконавчому документі солідарних боржників, якщо виконавчий лист було видано до набрання чинності нової редакції Закону України «Про виконавче провадження»?

Відповідь: Правомірність чи неправомірність дій державного виконавця у будь-якому випадку вирішується за наслідками розгляду скарги на їх дії в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Дійсно, у ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (цього не було в ст. 19 закону в редакції до 4 листопада 2010 року) зазначено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач. а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що .обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Разом із тим таке положення до виконавчого документа було передбачено в ч, 2 ст. 367 ЦПК України, який набрав чинності ще з 1 вересня 2005 року, але лише за заявою стягувачів. У зв'язку із цим, ураховуючи, що за загальним правилом нормативно-правовий акт не має зворотної дії в часі, принцип незворотності дії НПА в часі закріплений в ст. 58 Конституції України, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність. Отже, враховуючи наведене, а також те, що в самому законі в редакції від 4 листопада 2010 року не вказано про зворотну дію закону в часі, Закон України «Про виконавче провадження» поширюється на юридичні факти і правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

Тобто, видані до набрання чинності вказаного Закону України виконавчі документи повинні виконуватись в тій редакції виконавчого
документа, який був судом виданий. Крім того, звертаємо увагу й на те, що самим наведеним Законом України у п. 4 Прикінцевих та перехідних положень зазначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом України, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.  

Разом із тим, у ст. 369 ЦПК України передбачена процедура виправлення помилки при оформленні та видачі виконавчого документа за заявою стягувача або боржника. Тому при наявності такої заяви суд може привести виконавчий документ до вимог Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 4 листопада 2010 року.
 

Заступник Голови                                                                                           М.П. Пшонка